"Це – мова майбутнього": як у Львові переселенці навчаються української

Наталія з Сєверодонецька, Ельвіра з Краматорська, Олександр зі Львова, Ірина з Харкова, Ганна з Мелітополя – всіх цих людей об'єднала у Львові не лише війна, а й українська мова, дехто з них хоче називати її рідною. Тому прийшли на курси вивчення української

На курсах української мови у Львові побувала журналістка ]]>Еспресо.Захід]]>.

Хоч мотивація в кожного різна, мета одна – вміти розмовляти українською. Допомагає в цьому модератор Артем Бичихін, студент харківського університету, вчитель української мови та літератури, переселенець із Харкова. З народження був російськомовним, але в 2014 році почав вести соцмережі виключно українською. Після мандрівки в Карпати 2019 року остаточно перейшов на українську мову в повсякденному спілкуванні.  

Нині Артем проводить заняття для переселенців. Каже, що всі, хто сюди приходить, мають стійке переконання – українська мова потрібна і за нею наше майбутнє. Це вже п'яте заняття, яке він модерує.

"Як і всі, я не вірив, що буде повномасштабна війна. 24 лютого прокинувся від дзвінка друга. Він сказав, що в місті пролунали вибухи. Я здивувався, адже спершу їх не чув. Декий час думав, чи варто виїжджати, чи ні. І якщо після першого залпу ще думав, то після другого зібрав речі й вирішив, що це таки потрібно зробити".

"Ті, хто приходить сюди, так чи інакше мають позитивне ставлення до української мови"

Хлопець пригадує, що декілька днів перед нападом всі його знайомі обговорювали війну, в тому числі діти в школі. А деякі сім'ї почали виїжджати ще напередодні. 

По приїзді до Львова, гуляючи містом, побачив соціальну рекламу, де був вираз "Війна стосується всіх – перемога залежить від кожного". Тоді ж трапилося на очі оголошення про набір модераторів на курси української мови для переселенців.

"Мені здалося, що можу бути корисним тут. Хоч мови не навчаю, а лише даю деякі поради, як підвищити чи вдосконалити свій рівень. Усі, хто сюди приходить, так чи інакше мають позитивне ставлення до української мови. Є люди, які приходять на п'ять занять поспіль, тобто продовжують приходити, мають бажання і мотивацію", – розповідає Артем.

Так, до прикладу, пан Олександр від війни не тікав. Він мешкає у Львові вже 10 років. Є військовим пенсіонером Росії, а сам – уродженець Білорусі. Каже, що продовжить жити у Львові й хоче навчитися саме такої мови, якою говорять на Галичині.

"Хочу тут жити і цією мовою розмовляти. Зараз найбільше читаю новини, люблю слухати військового експерта Олега Жданова – разом із ним навчався колись в одному училищі", – розповідає Олександр.

Наталія приїхала з Миколаєва. Все розуміє українською мовою, але не спілкується. 

"Ми не мали практики розмов українською, оскільки все місто було російськомовним. А тут зіткнулися з тим, що нас не хочуть слухати російською. Попри те, що все розумію та перекладаю, в розмові бувають труднощі.  Прийшла навчатися мови для себе. Не через те, що потрібно, а через те, що мені хочеться".

На курсах вивчення української мови є львів'янка Галина, яка живе тут із 1967 року. Вона переїхала до Львова з Латвії після смерті свої мами, ще у дитячому віці. Пробувала розмовляти українською ще в 1990-ті, але тоді їй порадили цього не робити, бо мала латвійський акцент. 

"Зараз для мене виникла така потреба у вивченні мови. Вірніше, потреба виникла давно, але от прочитала на телеграм-каналі про курси і вирішила спробувати", – каже жінка.

За фахом пані Галина інженер-конструктор. На роботі, каже, проблем з мовою не було, хоч документацію вели українською мовою. 

"Мені важко відчути, де літери "И" та "І". Навіть зараз, коли заповнюю документи, в цьому проблема. Також треба розмовну українську вивчити, бо це виділяє мене з-поміж інших", – пояснює вона.

"Мова – ідентифікація навіть на біологічному рівні "свій-чужий"

Наталія – з Сєверодонецька, а до 2016 року жила в Луганську. На курси йти не планувала. Прийшла до медіатеки по українські книжки для своїх діток, але коли почула, що будуть такі заняття, вирішила залишитися. Вона добре говорить українською, але пояснює, що їй цікаво буде дізнатися щось нове. 

"Мої діти розуміють українську. Старший розмовляє, адже у школі навчався українською. Молодший ходив у садочок. Розмовляє російською, але зараз хочу, щоб вони спілкувались з україномовними, їм так легше буде навчитися", – розповідає про свою ситуацію Наталія.

Пані Ірина з Харкова переконана, що вчитися мови ніколи не пізно. Каже, що для неї – це фундамент культури. Жінка бере уроки української ще й приватно. Вона зазначила: "Якщо ви розмовляєте російською мовою за кордоном, іноземці не зрозуміють, чи ви росіянин, чи українець. А якщо говорити українською, то тоді точно зрозуміло, що це – українець. Це як ідентифікація навіть на біологічному рівні "свій-чужий", якщо проаналізувати.

Такі розмовні курси потрібні не лише в гострі моменти, які зараз переживають українці. Їх треба робити так часто, як цього вимагає суспільство. А зараз такий запит високий, підсумовує модератор Артем. 

"Просто зараз такий етап, коли все більше й більше людей до цього долучається. Колись настане момент, коли в Україні всі говоритимуть українською. Це – мова майбутнього", – переконаний він.

Джерело: "Еспресо" - ]]>https://zahid.espreso.tv/tse-mova-maybutnogo-yak-u-lvovi-pereselentsi-uk...]]>