Спогади про мирне життя та початок повномасштабної війни: Сєвєродонецьк вдруге під окупацією

Понад 160 тисяч людей. Стільки проживало у Сєвєродонецьку до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З них більше ніж 50 тисяч – внутрішні переселенці, які переїхали у місто з тимчасово окупованих територій Луганщини у 2014 році. 22-го липня Сєвєродонецьк мав святкувати восьму річницю визволення від росіян, натомість переживає другу окупацію. Спогади про визволення міста, його мирний час та початок повномасштабної війни – у матеріалі ]]>Суспільного]]>.

Павло – вдруге переселенець. Вперше через обстріли окупантів поїхав із Луганська у 2014 році.

"Сєвєродонецьк для мене став дуже привітним та гостинним містом. Я прожив в ньому майже шість з половиною років", – згадує Павло.

Квартира у Сєвєродонецьку, яку він винаймав, говорить Павло, стала для нього другим домом. У місті з'явились нові друзі.

"Ми дуже любили з друзями зустрічатися. У нас у Сєвєродонецьку два озера. Ми на вихідних чи на якісь свята збиралися, прогулювалися узбережжям. Також ми дуже любили відвідувати центральну площу у місті, площу Миру на усілякі свята: День незалежності чи День міста, День Хіміків. Усі артисти, які приїздили, давали концерти", – каже Павло.

У лютому 2022 Павлу довелося покинути Сєвєродонецьк. Бо зранку 24-го на околиці міста впали перші російські снаряди, обстріли посилювались щодня.

Того ж дня почалась масова евакуація. До березня у Сєвєродонецьку залишався журналіст Сергій Окішев.

"Десь приблизно на першому – другому тижні почалися обстріли саме міста Сєвєродонецька, здебільшого нові райони, вони найбільш постраждали в перші дні. Там не було через деякий час жодних комунікацій: ні води, ні електрики, ні газу. Магазини там були зачинені. У старій частині міста та у середмісті Сєвєродонецька було більш менш спокійно. В крамницях було, не повний асортимент, але щось підвозилося, люди вистоювали багатогодинні черги, аби щось купити", – згадує Сергій.

Вперше росіяни взяли під контроль місто 22-го травня 2014 року. Навесні прихильники «руського миру» влаштовували мітинги під міськрадою. На той момент у місті знаходився Віталій Старіков. Чоловік розповідає, свою позицію висловлювати було небезпечно.

На ранок 22-го липня, згадує Віталій, почув бої на околицях Сєвєродонецька. Звістку про визволене місто прочитав у соцмережах.

"Це була сьома ранку, мені так здається, і ми вже здогадувались, що місто стає українським, зайшли українські солдати, вони повісили стяг український на міській раді", – згадує Віталій.

Зустрічати українських військових чоловік пішов на площу Миру, що біля виконкому.

"Нас було не багато на площі, мабуть, людей 100 –150, але всі були вдягнені у вишиванки, всі були з прапорами, всі співали гімн та скандували «Слава Україні", – розповів Віталій.

Тоді, згадує Віталій, побачив полковника Нацгвардії Олександра Радієвського, під керівництвом якого місто звільнили.

"Він сказав: «Город свободен, живите спокойно». І він був в такому дуже високому броніку по шию, чомусь мені так врізалось в пам'ять, що він був прям сильно закритий броніком. І він був дуже скромний", – каже Віталій.

Наступного дня, 23-го липня 2014, Радієвський загинув у бою, під час визволення Лисичанська. 25-го липня, полковнику Олександру Радієвському посмертно присвоїли звання генерал-майора. За рік біля Сєвєродонецької міської ради встановили йому пам'ятник.

29-го вересня 2014 року Сєвєродонецьк став адміністративним центром Луганської області. До нього переїхала облдержадміністрація та підприємства з тимчасово окупованого Луганська. Зареєструвалися близько 50 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

До повномасштабного вторгнення у Сєвєродонецьку будували спортивні майданчики, світловий музичний фонтан біля міського Палацу культури. Відновили міський басейн «Садко», парки, сквери. Проводили капітальні ремонти будинків, ремонтували дороги.

"Було проведено реконструкцію тролейбусної мережі, передбачалось створення маршруту сполучення із залізничним вокзалом, навіть встигли купити три автономні тролейбуси", – розповів начальник Сєвєродонецької військової адміністрації Олександр Стрюк,

Працювало та розвивалося підприємство хімічної промисловості «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», яке під час пандемії коронавірусу забезпечувало лікарні медичним киснем.

"Коли був тотальний дефіцит кисню, коли це було потрібно кожного дня й обсяги збільшувалась, саме "азотівці" знайшли ті технічні рішення й отримали ліцензію на медичний кисень", – каже Олександр Стрюк.

За час повномасштабного вторгнення РФ, Азот став прихистком для сєвєродончан. Містяни ховалися від обстрілів окупантів у бомбосховищах підприємства.

У Сєвєродонецьку немає жодної вцілілої будівлі, вони зруйновані або пошкоджені російськими снарядами. Неможливо відновити водопостачання та електромережі. Опалювальний сезон стартувати не зможе. За словами Олександра Стрюка, після перемоги, на відновлення міста піде декілька років.

]]>https://suspilne.media/263192-severodoneck-vdruge-pid-okupacieu-spogadi-...]]>