Праця осіб з інвалідністю

Права громадян, у тому числі людей з інвалідністю, на працю закріплені у статті 43 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Будь-яка людина, що має будь-яку групу інвалідності, має право на працю.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (надалі – Закон № 875-XII) – особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Встановлюють інвалідність експертним обстеженням особи в органах медико-соціальної експертизи (далі – МСЕК) Міністерства охорони здоров’я України. Обсяг та види потрібного соціального захисту особи з інвалідністю визначаються її індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

Обов’язок роботодавців надавати роботу особам з інвалідністю передбачено статтею 172 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП України). Згідно із Законом № 875-XII, держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для осіб з інвалідністю належні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їх індивідуальними здібностями та інтересами.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Під час працевлаштування особи з інвалідністю документами, які підтверджують інвалідність, є довідка медико-соціальної експертної комісії та виписка з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії). У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці особи з інвалідністю

Серед гарантій, що надаються особам з інвалідністю можна виділити ті, що пов’язані із укладенням та розірванням трудового договору. До їх числа належать:

- відповідно до ч. 3 ст. 26 КЗпП України при прийомі на роботу не встановлюються випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;

- інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (ч. 1 ст. 39 КЗпП України).

Згідно зі статтею 172 КЗпП України, за бажанням особи з інвалідністю або за вимогами її індивідуальної програми реабілітації, може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.

Особи з інвалідністю, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на цьому підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві (частина 7 статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96 (далі – Закон № 504/96).

Згідно зі статтею 6 Закону № 504/96 тривалість щорічної основної відпустки для осіб з інвалідністю становить:

- для осіб з інвалідністю I і II груп – 30 календарних днів,

- для осіб з інвалідністю III групи – 26 календарних днів.

Відповідно до пункту 6 та 7 частини першої статті 25 Закону № 504/96, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням осіб з інвалідністю надається в обов’язковому порядку особам з інвалідністю III групи тривалістю до 30 календарних днів щорічно, особам з інвалідністю I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

До роботи в нічний час, та до надурочних робіт особи з інвалідністю можуть залучатися лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (частина 2 статті 55, частина 4 статті 6З КЗпП України, частина 3 статті 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (надалі – Закон № 2694-XII).

Управління економічного розвитку