Ракета влучила у будинок в її 19-й день народження... 

]]>Культурна Столиця: Від атаки 14 січня 2023-го Аня Котова втратила око, зламала палець, один з уламків застряг біля сонної артерії. Але це не завадило Ані одружитись через пів місяця після атаки, змінити дві країни та нарешті приїхати в Україну для того, аби почати відновлення свого обличчя.]]>

Це наш наступний текст з циклу "Переселені", у якому ми розповідаємо про різні долі людей, що переїхали у Дніпро через війну. 

Аня та Денис до вибху на Перемозі. Фото: з архіву дівчини

Орендували квартиру. На Набережній Перемоги. На третьому поверсі

19-річна Анна Котова родом з Сєвєродонецька Луганської області. До початку повномасштабної війни Аня вчилась на соціального працівника, була баристою в кав’ярні, а у вільний час займалась танцями. Саме там, у кав’ярні, у 2020 році вона познайомилась з Денисом – своїм майбутнім чоловіком. А 24 лютого 2022 року почався повномасштабний наступ росії. Того ж дня Аня з Денисом рушили до Дніпра, де мало б бути безпечніше. Батьки пари вирішили залишитись в Сєвєродонецьку, який окупували 25 червня 2022-го. 

"Як з’ясувалось, ми ще до березня могли б залишатись вдома, бо прильотів у місті взагалі не було. А потім – влучання в наш дім, після якого в стелі залишилась дірка, зараз її чимось накрили, щоб не текло", – каже дівчина.

У Дніпрі було важко починати, але Аня з Денисом знайшли нову роботу, разом орендували квартиру. На Набережній Перемоги. На третьому поверху.

14 січня 2023-го Ані виповнилось 19 років. Вони з Денисом взяли вихідний на роботі. Якось яскраво святкувати не хотіли – поруч не було ані знайомих, ані друзів. Планували йти гуляти, о 15 годині мали б вийти з дому, але затримались.

Останнє фото Ані до вибуху 14 січня. Фото: з архіву дівчини

"Я просто десь лежу і не можу нічого сказати"

Останні хвилини життя "до" Аня пам’ятає так, ніби це відбулось вчора. Вона стояла на кухні, навпроти вікна, говорила з сестрою відеозв’язком.

"Я пам'ятаю, що дивилась на себе в камеру. Мені так подобалось моє волосся, я подумки казала собі, яка я гарна, який хороший макіяж. Зараз я розумію, що, можливо, це було прощання", – згадує дівчина.

Аня не чула ніякого моторошного звуку. Говорила з сестрою, посміхалась, ніби на секунду заплющила очі, а розплющити вже не могла – лише задихалась від пилу.

"Я нічого не бачу, взагалі. По відчуттю мене відкинуло від вікна. Я просто десь лежу і не можу нічого сказати. Мозок вимкнувся. Я ні про що не думала, ніяких думок. Я не пам’ятаю, як почала говорити та приходила в себе", – згадує Аня. 

І хоча Денис у цей момент був у кімнаті, яка виходила на інший бік дому, там також повилітали вікна та розламалась навпіл шафа, яка дверцятами врятувала його життя.

"Якби ми обидва були поранені, ми б не вийшли з квартири", – каже дівчина.

Перше, що усвідомлено пам’ятає Аня – як стоїть, спершись на холодильник. За крок від неї – провалля, яке вона навіть не бачить. Вийти з квартири дівчині допоміг Денис. Взув її, вдяг куртку. Аня навіть не до кінця розуміла, що відбувається, вмовила хлопця взяти документи та телефони. 

"Я доторкнулась до свого обличчя. Торкнулась лоба і відчула, що його немає. Це відчуття… ніби замість обличчя фарш на котлети. Це було жахливо. У мене почалась істерика. Я кажу: "Денис, це мій лоб чи що?" Він на мене крикнув, щоб я не чіпала. Дав мені рушник, щоб я просто тримала на обличчі, і все", – розповідає дівчина. 

Аня згадує, що хотіла знайти ключі, щоб вийти, але Денис зупинив її – двері вже були вибиті. Вони спускались по сходах, і Аня не могла зрозуміти – що їй заважає, чому доводиться через щось переступати?

Вони вийшли й сіли на лавці біля дитячого майданчика, чекали лікарів. Якийсь хлопець сказав їм, що з іншого боку дому вже багато швидких. Але допомогу вони отримали не швидко. Медсестра була зайнята іншими постраждалими, а стан Ані вона визначила як "не тяжкий". 

"Я пам'ятаю, що я сиджу та тримаю своє обличчя, чую крик людей. Жінка кричала. Я такого ніколи не чула. Це було дуже страшно, особливо, бо я нічого не бачила", – каже дівчина.

Аня в лікарні у Львові. Фото: з архіву дівчини

"Я попросила, щоб не дзвонили мамі та бабусі, щоб вони почули саме мій голос"

Згодом з’явились військові медики, які відвезли Дениса та Аню до найближчої лікарні. 

"Я мала дуже багато уламків, бо вікно полетіло на мене. Уламок біля сонної артерії лікар дістав просто пальцями, настільки великим він був. Мені дуже пощастило, бо один неправильний рух – і все", – каже дівчина.

Денис пригадує, що коли знайшов Аню, він бачив лише кров, а замість очей – ямки. Згодом одне око вдалось врятувати, навіть попри великий уламок, який застряв поблизу. Інше око дівчина втратила. Перші чотири дні в лікарні Аня не бачила нічого. 

"Коли я прокинулась у лікарні Мечникова, я попросила, щоб лікарі не дзвонили мамі та бабусі, щоб вони почули саме мій голос, зрозуміли, що я жива", – каже Аня.

Виявилось, що крім посічення уламками обличчя, втрати ока та перелому пальця, дівчина має струс мозку, через який у черепній коробці збиралась рідина. Серед вісьмох людей, постраждалих на Перемозі та доставлених у реанімацію, Аня була найтяжчою та наймолодшою пацієнткою. Але навіть тоді вона не розуміла, наскільки критична її ситуація.

"Ми з Денисом мало говоримо про те, що сталось. Йому було дуже важко в перші години, коли невідомо було, чи буду жити. Він каже, що боявся мене втратити", – розповідає дівчина.

Аня та Денис до вибху на Перемозі. Фото: з архіву дівчини

"Виявилось, зараз можна день в день розписатись. І ми це зробили"

За чотири дні Аню направили з Дніпра до Львова, де вона пробула ще два тижні. Там їй робили лише перев’язки, бо чекали направлення за кордон на операції.

24 січня 2023-го в лікарняній палаті Львова Денис зробив Ані пропозицію. Лишень лікарі дозволили їй виходити із закладу, як пара направилась у РАЦС. 

"Просто зайшли, спитали, чи можна розписатися. Виявилось, зараз можна день в день розписатись. І ми це зробили", – згадує дівчина.

Було не як у дівочих мріях, каже Аня, бо не було ані сукні, ні відповідного настрою. Була каблучка, але й ту вона не могла вдягти – якраз той самий безіменний палець і було зламано.

В майбутньому пара мріє зробити весілля, обов’язково в Україні, з усіма родичами та батьками, сукнею і традиціями. Мама Ані намагалась виїхати з окупованої території через росію, щоб попіклуватись про доньку, однак ворожі війська не випустили її з міста.

Лікарі не поспішали

На початку лютого 2023-го Аня з двоюрідною бабусею (єдиною родичкою, яка мала таку змогу) виїхала до Австрії на лікування, де провела наступні пів року. Дівчині знову зробили операцію на пальці – виявилось, що в Дніпрі неправильно встановили спицю, перелом почав зростатись погано. Виймали уламки, готували око до протезування, загоювали шрами.

Безліч маленьких уламків досі залишаються в тілі Ані – їх не можна витягнути, вони залишаться з нею до кінця життя. У палець згодом вставили та вийняли пластину, але він досі не згинається.

Аня під час лікування в Австрії. Фото: з архіву дівчини

Лікування, каже дівчина, йшло дуже повільно. Лікарі не поспішали та не розуміли, чому Аня прагне швидше перейти до пластичних операцій, які б прибрали шрами з її обличчя. Але консультацію їй призначили лише на… 28 лютого 2024 року. Стільки чекати дівчина не мала сил.

"Я дуже вдячна медикам, які мені допомагали. Один з лікарів дуже хвилювався за мене і співчував. Віддав квартиру свого родича у соціальну службу, щоб я могла зараз тут жити", – розповідає Аня.

Благодійна ініціатива "Врятуй красу"

У вересні в Австрію до Ані приїхав її чоловік – оскільки дружині призначили інвалідність третьої групи, він зміг виїхати за кордон. Разом вони перебрались до Чехії та почали самостійне сімейне життя.

Одночасно з цим Аня звернулась у "Врятуй красу" в Києві. 

Благодійна ініціатива "Врятуй красу" дає можливість безкоштовно повернути вроду тим, у кого її відібрала війна. Для цього необхідно заповнити анкету на сайті та дочекатись зворотного зв’язку. Ініціатива обіцяє взяти на себе пошук компетентних лікарів та всі витрати на консультації та операції. Також надають допомогу з релокацією (зміною місця проживання).

"Мені одразу передзвонили з фонду та сказали, що про мене знали ще до заповнення анкети", – каже дівчина.

Місяць фонд та Аня вели переговори та проводили консультації. В жовтні дівчина прибула до Києва, де її обстежили та за декілька днів зробили пластичну операцію: підтяжку посічених повік, видалили маленькі рубці, витягнули ще один уламок, зробили перше шліфування шрамів.

Аня після першої операції "Врятуй красу" в Києві. Фото: з архіву дівчини

"Я дуже вдячна, що вони взялись за мене. Коли я була в Австрії, мені навіть не казали, що таке можливо", – посміхається Аня.

Надалі дівчину чекають ще декілька шліфувань шрамів, поки вони не стануть білими і непомітними. 

"Після пластики фонд разом із лікарями та психологами підтримує вас під час реабілітації", – пишуть на сторінці ініціативи.

Долучитись до допомоги фонду може кожен, хто бажає. 

"Війна закінчиться, багато українців не будуть згадувати про неї взагалі, але є ті, хто не забудуть її ніколи. Я не забуду", – сказала Аня.

За матеріалом: Культурна Столиця - ]]>https://kustdnipro.com/anya-postrazhdala-u-budynku-na-peremozi/]]>