Ви тут:

Двічі переселенка Марина Братищенко: "Хочеться повернутися додому саме у Сєвєродонецьк"

22-08-2023
Категорія: 

Власниця інтернет-магазину “Зефірка” Марина Братищенко вже вдруге розпочинає життя заново. Спочатку їй довелося залишити Луганськ, а згодом і Сєвєродонецьк, де жінка з родиною жила після 2014 року. Там вона відкрила швейну майстерню та створила свій бізнес. Спочатку вона шила дитячий текстиль, а згодом перейшла на одяг. У Марини троє дітей, тож тема їй близька.Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2023 року Марина втратила своє виробництво й знову вимушено переїхала спочатку до Закарпаття, потім до Києва. Зараз її чоловік боронить Україну від окупантів, а вона шукає можливості, щоб відновити свою справу.

Вона розповіла “Сєвєродонецьк онлайн” про мрію відродити роботу майстерні у Києві, своє навчання та мрію повернутися додому.

У 2014-2015 роках Марина вимушено переїхала з чоловіком та трьома дітьми з Луганська до Сєвєродонецька. У той час найменшій донечці був один рік. Зараз її старшому синові 17 років, донькам — 9 та 10.

Марина

Марина Братищенко 

“Ми на деякий час поїхали у село до батьків, там була старенька швейна машинка, якою шила для своїх. Потім побачила, що є можливість податися на гранти та ризикнула. За перший грант я купила дві швейні машинки. Так у Сєвєродонецьку почала розвивати швейну майстерню. Я займалася пошиттям дитячого текстилю. Мені хотілося шити усе таке мімішне, бо мої діти були ще маленькими”, — розповідає вона.

Марина Братищенко

Вироби Марини Братищенко

У той час були популярними кокони, бортики на дитячі ліжечка та пледи. Жінка спробувала щось таке пошити своїм дітям, потім знайомим і спрацювало сарафанне радіо. Вона показала свої вироби в інтернеті, а згодом з'явився магазин “Зефірка”. Пізніше вона подалася ще на один грант та докупила техніку.

“У 2019 році я виграла третій великий грант уже від ООН. Захистила бізнес-план, пройшла різні тренінги та закупила промислову швейну техніку, як на фабриках. Я повністю обладнала майстерню. У мене було все, що потрібно, а починалося з маленької ідеї. Тепер знову очікую на результати по гранту, адже хочу відновлювати майстерню в Києві, щоб мати змогу працювати. Досвід того, як починати все заново, є. Я знаю, що навколо багато невмотивованих людей, які не хочуть нічого робити, щоб щось отримати — це не про мене. Коли я маю мету, тоді все робиться легко”, — ділиться Марина.

Одяг

Жінка каже, що не може сидіти й жалітися на життя, їй потрібно щось робити.

“Для людини немає нічого неможливого. Головне - мати бажання та мету, до якої йтимеш. Мені допомагає триматися те, що я хочу відновити свій бізнес. Коли рухаєшся від маленької до більшої мети — це додає сил не здаватися”, — розповідає вона.

За словами Марини, шити її навчила мати ще змалечку. Вона працювала на трикотажній фабриці у Луганську. Дома постійно були обрізки тканини та клубки ниток, якими Марина гралася.

“Я почала шити наряди для ляльок у 8-9 років. Від матері успадкувала цю професію. Вона мене всьому навчила. У 90-ті роки мама підробляла вдома — шила чохли на автомобільні сідушки, щоб заробити якісь гроші. Тому я з дитинства спостерігала за цією діяльністю. Шити — це гарна звичка, яка завжди в житті знадобиться, але не кожному дається”, — ділиться вона.

вироби

Наразі у сєвєродонецькій майстерні техніка вціліла, але вікна у приміщенні вибиті та пів будинку вигоріло.

“З усіх сторін були прильоти, Бог відвів від майстерні. Проте я не знаю, чи працюватиме обладнання, коли ми повернемося додому. Під час евакуації з міста навіть не поїхала у майстерню, щоб накрити техніку та щось звідти забрати. Три сумки зібрала та поїхала. Я не думала, що це буде тривати довго. Вважала, що 2-3 тижні, як нам дехто обіцяв, і все скінчиться. Ці тижні перетворилися на півтора року й не видно просвіту”, — розповідає Марина.

24 лютого 2022 року жінка з дітьми виїхала на Закарпаття, де вони прожили 5 місяців у дитячому таборі.

Марина Братищенко

Марина Братищенко 

“Ми думали, що затримаємося ненадовго. Потім зрозуміти, що повертатися немає куди, адже Сєвєродонецьк окупований. Переїхали із Закарпаття до Києва, адже термін нашого перебування добіг кінця, квартири дорогі, роботи немає та й люди нас не дуже розуміли. Вони казали: «А чому ви плачете, у вас же почалося нове життя?» Вони з такою легкістю сприймали ці події. У Луганську в нас залишився будинок, у Сєвєродонецьку — квартира та майстерня. Починати все спочатку вдруге якось не прикольно”, — каже жінка.

Цього року її син став студентом, Марина не відстає від нього, адже з вересня уже третьокурсниця економічного факультета, де навчається підприємницькій справі.

“Діти подорослішали в одну мить, потрішки витягувала їх з депресії. Старший син пережив переїзд вдруге, він знову втратив усіх своїх друзів та дім. Молодшим якось легше це далося, ще немає такої прив'язаності. Вирішальним фактором переїзду до Києва був син, адже його друзі з Сєвєродонецька переїхали до столиці”, — розповідає Марина.

Жінка сподівається, що скоро все скінчиться і вони повернуться додому.

Марина Братищенко

Марина Братищенко 

“Зараз найбільше сумую за Сєвєродонецьком, а за Луганськ уже відболіло. Я вже не можу пригадати там якусь місцевість, хоча жила там 30 років. Хочеться повернутися додому саме у Сєвєродонецьк. Не хочу пам'ятати місто розбитим. У моїй пам'яті воно таке, яким було до окупації. Сєвєродонецьк — маленьке, компактне місто з красивими парками та розвагами. У ньому було все — торгові центри, магазини, різна їжа. Ми жили гарно, тихо та спокійно. Я вірю в перемогу й те, що повернемо все. Те, що незаконним шляхом забрали у нас — Луганськ, Крим, Донецьк та інші міста й села України”, — ділиться Марина.

 

 

За матеріалом: Сєвєродонецьк онлайн - https://sd.ua/news/20128





Рейтинг: 
Голосов пока нет