Захисник "Спартак" про сталеву піхоту, оборону Рібіжного, Сєвєродонецька та Донеччини

]]>Суспільне: Вдесятьох проти пів сотні окупантів — так воює сталева піхота. Інтерв’ю заступника командира Слов’янського полку НГУ.]]>

Від боїв за Рубіжне та Сєвєродонецьк до оборони Донеччини. Від складної операції на Сіверському Донці до омани російських сил під час контрнаступу на Харківщині. Заступник командира Слов’янського полку на псевдо "Спартак" розказав в інтерв'ю Суспільному — як змінилась тактика росіян та як піхота Нацгвардії тримає оборону на Донбасі.

33-річний Денис на псевдо “Спартак” — кадровий офіцер, родом з Житомирщини. Служить з 2007 року, за плечима — Антитерористична операція. Наразі “Спартак” у 15-му Слов’янському полку Нацгвардії, заступник командира.

33-річний заступник командира Слов'янського полку НГУ із позивним "Спартак". Фото: Суспільне Донбас

Далі - пряма мова.

Наша Нацгвардія, наша піхота, не маючи фактично ні важкого озброєння особо (ми система МВС лише), виконує бойові завдання. Але ми розуміємо, що ми робимо, як тримати оборону, ми знаємо, як наносити вогневе ураження противнику, як штурмувати.

Оборона Рубіжного та Сєвєродонецька

"В місті були, як риба у воді"

Мені запропонували бути командиром батальйону. Батальйон базувався в Луганській області в Рубіжному. На той момент безпосередньо в місті вже були бої з загарбниками. Десь 40% міста вже були не наші. Посаду прийшлось приймати просто в бою, часу на розкачку не було. Доводилось відразу ознайомлюватись як з характером дій противника, так і з самим містом, тому що в Рубіжному жодного разу не був. Ніколи навіть не проїжджав. Єдине, що прийшлось його обороняти. З задачею ми справлялися.

Нацгвардієць "Спартак" — кадровий офіцер. Фото: Східне територіальне об'єднання Нацгвардії/Facebook

Я хочу сказати, дуже важливий факт: на той момент лише в стрілецькому батальйоні військової частини 3035 Національної гвардії України у мене були близько 150 військовослужбовців строкової служби, які у перші дні повномасштабного вторгнення прийняли бій і билися приблизно чотири половиною місяці, поки командуючим Нацгвардії не було прийнято рішення: військовослужбовців строкової служби вивести з району оборони.

Завдяки нашим військовослужбовцям-строковикам, завдяки нашій сталевій піхоті, саме піхоті, ми стримували такі навали противника, наносили їм таке вогневе ураження, що це просто колосально. Якщо порівняти з нашими втратами, то там 1 до 15 сягають результати.

Потрощені залишки автомобілів стоять уздовж дороги під час важких боїв на передовій у Сєвєродонецьку Луганської області, 8 червня 2022 р. Фото: AP/Олександр Ратушняк

Перші штурми вели 8-ма ОМБр і 2-га мотострілкова окрема бригада "ЛНРівські", вони діяли спільно с кадирівським полком “Восток”. Близько двох бригад і одного полку нас одразу почали штурмувати. Дії почались майже одразу на підступах до Рубіжного, вони прорвали нашу першу лінію оборони і приступали до штурму міста.

Я вам скажу з особистого досвіду, що місто Рубіжне, яке прийняло на себе одним з перших удар саме такий масований, великий, підготований, тому що там війська готувалися до контрнаступу довго, трималося 77 днів.

Просто в місті, я зі свого досвіду скажу, мені легше оборону тримати в місті. Я відчуваю себе, як риба у воді. Є багато укріплень, багато вуличок, багато закутків. І всі ці моменти ми використовуємо на свою користь.

Український військовий займає позицію під час важких боїв на передовій у Сєвєродонецьку, Луганська область, Україна, 8 червня 2022 року, AP Photo

Ще один епізод. Завод “Зоря”. Наші хлопці билися, разом із ще однією бригадою Нацгвардії, наразі це бригада наступу “Рубіж”, їхнім БТГРом керував досвідчений офіцер на позивний “Кривбас” полковник Микола Миколайович Мішакін. Наразі він керівник бригади штурмової, також київської бригади наступу “Буревій”. Ми мали честь з ними тримати оборону.

Наведу приклад. Місто Рубіжне було вже не наше. І вони (російські військові — ред.)заходили в Сєвєродонецьк зі сторони готельного комплексу “Мир”. Там перед ним є невелике т-образне перехрестя. Ми це перехрестя тримали близько двох тижнів.

І півтора тижня, я вам скажу, через день вони працювали: по парних числах йшли три рази на штурм, по непарних — два рази йшли на штурм. Через це перехрестя проходила їхня піхота — взвод, півтора, два взводи. І там вже просто на цьому перехресті була купа росіян, наче це перекритий блокпост. Але це їх не вчило. Вони свої "м’ясні штурми" продовжували. Але це було в них в комплексі з їхньою артилерією. Артилерії було дуже багато, і снарядів — на снаряди у них був безліміт.

І артилерія в них розрахована так, щоб працювати районами, крити районами. А в нас західні зразки озброєння, ми працюємо точково, проводимо розвідку під коригування аеророзвідки, під коригування дронів. Хаотично наша артилерія не працює, у нас немає такої змоги, нема такої кількості артилерії і такої кількості снарядів. Тому мусимо знищувати ворога точково, тільки працювати по цілях.

Між Рубіжним і Сєвєродонецьком є невеликий населений пункт Воєводівка. За Воєводівку були важкі двотижневі бої. Нам допомагали інші підрозділи: танковий батальйон 30-ї механізованої бригади і танковий батальйон 24-ї механізованої бригади. І ми перейшли плавно в місто Сєвєродонецьк.

Зруйновані мости через Сіверський Донець та водна переправа

"Задачу виконували тільки вплав через річку-герой Сіверський Донець".

В Сєвєродонецьку були навіть такі моменти, що оборону ми тримали завдяки нашим шляхам підвозу особового складу, резерву, евакуації наших поранених тільки через річку Сіверський Донець. Саме по переправах — на надувних човнах, на плотах, на металевих човнах — ми використовували будь-які засоби для переправки, адже всі мости були знищені, зруйновані. Автомобільним шляхом та будь-яким іншим доставити боєприпаси, допомогу, провізію було неможливо.

Також з боку Сєвєродонецька та Лисичанська була наша бронетехніка: це танки, БТРи, БМП. А поблизу Сєвєродонецька у нас була переправа, був брід. Це населений пункт Борівське. Ми там тримали оборону, аби мати можливість, щоб через цей брід перейшла як наша бронетехніка, так і наш особовий склад, який знаходився на заводі “Азот”, і довгий час тримав оборону в напівоточенні.

Саме геройськими вчинками нашої піхоти, нашими молодшими командирами, вірними вчинками наших старших начальників, нашого керівництва було знищено просто величезне угруповання противника, техніку і бронетехніку.

Що не дало можливість просунутись їм далі і перекинути свої резерви на будь-який інший напрямок: чи на Харківський, чи на Донецький. І дало змогу всім нашим збройним силам як відкинути їх на початках із Київської області, із Харківської області і з Херсону.

Оборона Донеччини

Позиції поблизу Майорська, ЧВК "Вагнер" і зміна тактики

В кінці липня мій підрозділ було виведено недалеко, в місто Слов’янськ. Поставлена задача була сформувати БТГР і приступити до оборони в Донецькій області поблизу населеного пункту Майорськ, що з виходом на Горлівку.

В Майорську ми перший раз зустрілися з такими підрозділами ЧВК “Вагнер”. І ми були змушені поміняти тактику, тому що штурмова група "Вагнера" рухалася в основному невеликими групами 5-6 чоловік, але заходили з різних флангів.

Наші дрони зкидували їм і "ВОГи", наносили поранення, "двухсотили" цих загарбників, і артилерія наша працювала, і хлопці на позиціях їх розстрілювали.

Але якщо йшла штурмова група "Вагнера", навіть якщо в них два чоловіки залишалися живими, і по ним працювала наша артилерія, то вони брали своїх “двохсотих”, накидували зверху на себе і повзли. Але знаєте, куди повзли? Повзли не до себе назад, а вперед, в атаку на наші позиції.

Ми постійно були змушені змінювати тактику ведення бою, тактику оборони. У нас була гнучка, мобільна така оборона. Ми не закривалися постійно. Ми кожен вечір піднімали наші пташечки з тепловізорами, вираховували, де знаходиться противник. Виконували штурмові дії як піхотою, також наносили ураження: у нас були і гаубиці М-777 — в народі їх назвали “три сокири". Відпрацьовували і наші 120- міліметрові міномети, хлопці з “Донбасу” просто ювеліри.

33-річний нацгвардієць. Фото надав герої матеріалу.

Одна ніч у Майорську. Ми працювали з 3-м окремим шутрмовим підрозділлом Збройних сил, за одну ніч ми могли положити до 120 особового складу піхоти "Вагнера" — це лише піхоти і це "двохсоті", яких ми могли порахувати. Ви можете собі уявити, яке там було співвідношення "трьохсотих", тобто поранених, до їхніх двісті. Вони нас просто закидували цим "м’ясом", яке їм так, напевне, не потрібне в їхній державі.

В Майорську ми зустрілися суто з "Вагнером, і досить було важко. Те, що наші там кажуть наші “диванні експерти”, що це “чмоні”. Я вам скажу, це не так. Так, вони огидні, але їх є дуже багато. І в них є багато досвідчених командирів, розумних, які також аналізують і роблять висновки по ходу дій війни або так званої їхньої “спецоперації”.

Штурм через Сіверський Донець, який допоміг контрнаступу на Харківщині

"Задача була ввести ворога в оману"

Основна частина нашого 15-го полку відзначена президентом України. Ми були одним із перших підрозділів, який отримав стрічку “За мужність та відвагу”.

Полк отримав наказ: штурмові дії в Харківській області, а саме: з виходом на Волохів Яр, на Балаклею. А я з батальйоном залишився в Донецькій області, і ми планували штурмові операції через річку Сіверський Донець спільно з львівською 103-ю бригадою ТрО, де служить мій батько. Разом відпрацьовували спецоперації по штурмовим діям населених пунктів Донецької області: Озерне, Діброва, а потім Лиман, Зарічне, Торське, а також безпосередньо Кремінна.

Ми пробували вводити противника в оману, щоб показати, що основний удар буде наноситись на Донеччині. А насправді основні сили били з напрямку Харківського, як вже всім відомо.

Це була важка операція. Ми також переправлялись через річку, форсували річку, закріплялися уже на стороні Лиману з боями. Спочатку звільняли населений пункт Озерне. Потім не з першого разу, але з другої спроби штурму звільнили та деокупували населений пункт Діброва.

Потім перейшли до боїв наступу на Кремінну. Відповідно, всі населені пункти, що по дорозі, звільнялися, — і Ямпіль, і Торське, і Зарічне.

Потім вже декілька разів тримали оборону в Серебрянському лісництві поблизу населеного пункту Кремінна в Луганській області.

Боєць Національної гвардії в лісах поблизу Кремінної на Луганщині. Фото: Східне територіальне об'єднання Нацгвардії/Facebook

Позиція "Пантера": десять українських воїнів прийняли бій проти пів сотні окупантів

Наприклад, 24 лютого 2023 року. Перед цим противник святкував також день “защітніка отєчєства”, як в них там називається. Як нас штурмували: на одну з моїх позицій — вона мала назву "Пантера" — там були десять моїх бійців і командир відділення, спочатку виїхали близько дев’яти танків, взяли в кільце позицію і просто розстрілювали. Потім виїхали в підтримку БМП.

Наша піхота це все вистояла, артилерія підбила декілька танків, а потім приступили до знищення. Під ранок, десь між четвертою і п'ятою, був найпотужніший штурм: приблизно 50-55 чоловік ворожої піхоти пішло штурмувати моїх 10 чоловік.

Хлопці витримали. Але був момент вже найважчий, коли командир відділення, старший позиції виходив в радіоефірі на мене і просто просив, благав, щоб відкрили вогонь по їхній позиції, тому що настільки близько вже підійшла піхота противника. Деякі їхні штурмові загони запригнули в наші окопи, фактично м’ясорубка починалася. Ми стріляли з усього, що було. Я відправив свої резерви, щоби блокувати район під цією позицією і не допустити просування противника в тил нашої оборони.

Вже коли відбили штурм, коли вже ми побачили по "пташечці", по аеророзвідці, як піхота противника почала просто колонами тікати, за собою тягнути своїх “двохсотих”, “трьохсотих”. Тільки поранених ми на той момент нарахували близько 18.

Поблизу відбитої нашої позиції, яку ми відстояли, знайшли дев’ять чи десять, вже не пам'ятаю, знищеної піхоти противника. Знайшли їхні документи: вони були всі з Башкіртостану. Ми так подивились, що це від нас 4 тисячі кілометрів: вони приїхали за чотири тисячі кілометрів, щоб загинути, представляєте?

Коли ми вже зайшли на нашу позицію, яка називалась “Пантера”, там, на жаль, царство небесне, хай земля буде пухом, четверо героїв загинули. Трьох ми евакуювали, вони були “трьохсоті”. Ну а троє під керівництвом командира відділення залишилися ще на позиції. Ще дві доби вони стояли. Я додав до них свій резерв, і стояла ця позиція, тримала оборону.

33-річний "Спартак" - кадровий офіцер. Фото надав герої матеріалу.

Я хочу сказати, за нами буде обов’язково перемога, повірте. Нам ще її святкувати. З такими людьми, з такою піхотою, з такими офіцерами, з таким досвідом, який зараз є, я вам скажу, що можна творити дива. По нам ще будуть писати не один підручник.

За матеріалом: Суспільне - ]]>https://suspilne.media/520621-vdesatoh-proti-piv-sotni-okupantiv-tak-vou...]]>