Олексій Ковальов: фотограф, чиї світлини розповідають про Луганщину

Фото Олексія Ковальова вражають змістовністю, емоційністю та чіпляють “ефектом присутності”. Фотографу з Луганська вдалося зафіксувати історичні та доленосні події як для свого міста, так і для області в цілому. В його архіві зберігаються унікальні кадри початку російсько-української війни, масових лісових пожеж на Луганщині та наслідків повномасштабної війни у Сєвєродонецьку.

]]>Виданню ]]>]]> ТРИБУН]]>]]>  луганський фотограф розповів про свій досвід роботи в окупації, особливості зйомки під час повномасштабної війни у Сєвєродонецьку, знакові фотографії та поділився, які населені пункти з професійної точки зору відвідає після деокупації.]]>

Луганськ 2014 року: окупація

Свій творчий шлях Олексій Ковальов розпочинав з фотографування природи. А далі, удосконалюючи навички, опанував весільну зйомку, працював над художніми фото – через камеру розкривав красу жінок. Згодом працював репортажним фотографом для інформаційного агентства “Укрінформ” у Луганську. 

У 2014 році Олексію довелося змінити фокус фотозйомки з мирного повсякдення на висвітлення війни. Причина загальновідома – окупація рідного Луганська та початок бойових дій. 

“Де я живу, те і знімаю. Якщо війна займає велику частину життя, то що тоді фотографувати, як не війну?!”, – зазначає фотокор.

Фотографу вдалося відзняти, як відбувався процес окупації Луганська: від захоплення бойовиками адмінбудівель до проведення Антимайдану та Майдану.  

“Коли це все почалося, ніхто не думав, що так вийде. Фотографував все: перші мітинги, так би мовити, «козацьких дружин» з лозунгами «Не отдадим Донбасс», інші подібні акції, захоплення адміністрацій та будівлі СБУ. До речі, процес зйомки захоплення СБУ відбувався дуже просто, бо бойовики були п’яні. А я ще кріпив на фотоапарат «колорадську стрічку», і через це був як свій, міг знімати від і до”, – розповів Олексій.

За словами фотографа, у 2014 році в Луганську, крім проплачених проросійських мітингів, збирався і проукраїнський майдан.

“За кількістю учасників він був менш масштабний, ніж проросійський, бо туди люди приходили за власним бажанням, самостійно організовувалися. На проукраїнських акціях висловлювалася чітка патріотична позиція, звучали аргументи”, – пригадує чоловік.

Фотографувати подібні історичні моменти було небезпечно, оскільки сепаратисти не дозволяли українським журналістам висвітлювати тогочасні події, не пускали їх до об’єктів і навіть переслідували за їхні патріотичні погляди та затримували. На запитання “Як же, Олексію, вдалося зробити унікальні кадри?”, він відповів: “Бойовики не всіх журналістів знали. А я взагалі фотокореспондент, тому працюю на відстані”.

Роботи луганського фотографа згодом публікувалися у європейських виданнях. Вони яскраво відображали тогочасні події та навіть не потребували додаткового опису ситуації. Серед знакових фото, зроблених у Луганську під час окупації, Олексій Ковальов виділяє світлину з хлопчиком із емблемою СБУ.

“Будь-яка фотографія того періоду – знакова, тому що вона розказує та показує історію. У мене є фото, зроблене під час захоплення будівлі СБУ, де хлопчик років 10 проходить повз неї, тримаючи емблему СБУ, яку здерли бойовики. І він ще тоді сказав: «Візьму на згадку»”, – коментує фотокор.

До жовтня 2014 року Олексій, крім резонансних подій, знімав і повсякденне життя у Луганську. На велосипеді об'їжджав вулиці міста, фотографуючи обстановку: як змінювалася символіка на російську, зокрема вивішування прапорів. Фіксував і наслідки провокативних обстрілів, які велися по Луганську зі сторони російських військ, аби залякувати мирних мешканців. 

На жаль, публікувати фото одразу у соціальні мережі було неможливо з міркувань безпеки. Але згодом, коли Олексій виїхав з окупованого Луганська, він поширював їх, аби світ знав правду.  

Лісові пожежі: масштабна трагедія Луганщини

У зв’язку з окупацією Луганська Олексій Ковальов переїхав у Сєвєродонецьк, де продовжив свою діяльність фотокореспондента “Укрінформ”. Він знімав життя нового для нього міста, все, що відбулося в області, фотографував природу та людей. 

Але і на новому місці не обійшлося без катастрофічних подій і важкої в усіх розуміннях фотозйомки. У липні-серпні, вересні та жовтні 2020 року на Луганщині спалахнули масштабні пожежі, внаслідок яких було знищено приблизно 29 тисяч гектарів, житлові будинки, постраждало 32 населених пункти та загинуло 11 людей. 

Нагадуємо, що можливими причинами виникнення пожеж було названо підпал або обстріли з ОРДЛО. Як повідомляє ]]>«Восток-SOS», ]]>згоріли вщент або були пошкоджені частково близько 600 будинків у селищах Сиротине, Воронове, Муратове та Капітанове. У пожежі загинуло 11 людей, ще одна людина згодом померла в лікарні від опіків.

Військові допомагають погорільцям розбирати завали

Олексій у перші же дні вирушив на місце подій, щоб зняти пожежу та її наслідки, через кадри показати масштаби трагедії.

“Моя знайома журналістка надіслала фото пожежі у Сиротиному та розповіла, що відбувається. Я одразу ж туди поїхав. Тоді ще не був перекритий в’їзд у сторону Смолянинове. Звідти йшов дим, все палало. Залишивши машину на в’їзді, я пішов знімати, поки вогонь не став підходити все ближче. Мені вдалося з максимальної близькості сфотографувати димові хмари. Намагався заходити в дим, але було зовсім важко дихати”, – говорить Ковальов. 

Спалені ліси, населені пункти, знищені житлові будинки, особисті речі мешканців, зламані долі людей, їхні емоції – все це закарбовано на світлинах луганського фотографа. Зі словами “Я на роботі, щось відбувається – треба працювати”, Олексій продовжував відвідувати постраждалі від пожеж місця та передавати наслідки через об’єктив.

Олексій Ковальов поділився спогадами про один день з фотозйомок пожеж. Розповів, що найбільше його вразило під час роботи.

“Смт. Воронове, 4:00 ранку. Коли приїхав сюди, не було ні пожежних, ні людей. Щось димилося, сходило сонце. Повна тиша та пустота. Спалена територія одного з будинків, легкий попіл, димок. Усю катастрофу ще не було видно по максимуму, люди не бачили, наскільки багато згоріло.

Проїжджаючи по вулиці, бачив, як жителі відрами носили воду та намагалися гасити пожежу. Трохи далі горів дім між полями. Відчувалася безнадійність. Природа робила, що хотіла, а людина по суті нічого не могла зробити. Живучи у цивілізованому світі, але просто раз - і люди залишилися без усього”.

Фото ціною здоров’я. Під час роботи у небезпечних зонах, Олексій отримав опіки ніг. На своїй сторінці у ]]>фейсбуці]]> він зазначив: “Наступний мій блок фотографій з пожежами буде останнім. Вчора, знімаючи в Вовчому, вступив у тліючий шар. Підсумок: опіки стоп 1-2 ступеня (2%). З репортажами доведеться почекати. І як раз відчув буйство природи на собі. Бережіть себе”.

Під час зйомок пожеж Олексій отримав опіки ніг

Світлини  наймасштабніших пожеж на Луганщині авторства Олексія Ковальова були опубліковані у газеті “]]>The New York Times”.]]> 

Сєвєродонецьк: повномасштабна війна

Олексій Ковальов 24 лютого 2022 року вдруге зіштовхнувся з війною і знову почав висвітлювати напад рф через об’єктив. Але цього разу це відбулося у Сєвєродонецьку та у більших масштабах.

У перші дні війни фотограф прийняв рішення не виїжджати з міста.

“Пішла війна, але треба працювати. Думав, що 2014-й минув, і це мине. Куди поїхати, куди бігти?! На той момент ще не було атаки на Сєвєродонецьк. Нас, журналістів, залишилося небагато, ми поспілкувалися та вирішили залишитися, щоб нести якусь інформацію”, – каже чоловік.

Фотокор разом з іншими журналістами щодня їздив по місту, вони знімали обстановку та наслідки прильотів. Свої роботи одразу публікували у соцмережах.

“З моїм колегою Андрієм Магомедовим знімали мінізамальовки. Розказували про жахливе з гумором, зі стьобом подавали інформацію. Так виникла ідея створення «ГТС» (Міське телебачення Сєвєродонецька – зноска.). Оскільки все телебачення у місті відразу зникло, то з’явився наш напів інформаційний канал з впізнаваною абревіатурою. Він доносив меседжі людям, які виїхали з Сєвєродонецька”, – розповідає Олексій.

Крім фіксування війни, Олексій встигав і волонтерити. Це було необхідно та дуже важливо для людей, які також вирішили залишитися у місті. Фотограф надава допомогу людям похилого віку, розвантажував і розвозив “гуманітарку”.

“У Льодовому палаці певний час діяв гуманітарний штаб. Туди з’їжджалися журналісти, знайомі, військові. Оскільки мав машину, то по адресах розвозив гуманітарку. З Андрієм рятували і домашніх тварин тих, хто в поспіху виїхав з міста та лишив улюбленців вдома. Водночас, коли їздили у волонтерських питаннях, знімали обстановку в районах, вибухи на горизонті”, – згадує фотограф.

Фотографувати війну – небезпечно. Щодня фотокор “Укрінформа” мав екстремальні зйомки, бо ситуація у Сєвєродонецьку погіршувалася, почастішали обстріли та прильоти. Олексій Ковальов поділився, як відбувався процес фотозйомки одного з днів повномасштабної війни у Сєвєродонецьку.

“Вранці прилетіли 120 міни в «старі» райони біля ПТУ. Як тільки ми їх почули, одразу туди поїхали. На місці побачили, як у дворі ПТУ догорають машини, десь лунали вибухи, люди нічого не розуміли. Ми почали одразу знімати. Але, коли стріляли, то ми ховалися та лягали на землю.

Був моменти, коли хотіли зняти відео біля міської ради, і пакет «граду» полетів в сторону лікарні №7. Ми думали, що це по нас і у розсипну розбіглися хто куди. Гучновато, незрозуміло, куди воно летить. А ще повна тиша, і усі звуки чутно”.

У фотоархіві Олексія є достатньо фото постраждалого від війни Сєвєродонецька. Переглядаючи їх, без слів можна зрозуміти, наскільки жахлива обстановка у місті, рівень зруйнованості, як зупинилося життя обласного центру. Але деякі місця залишилися поза кадром через інтенсивність обстрілів і неможливість працювати в цих районах. 

“Ми особливо не працювали в «нових» районах, тому що там від самого початку було гаряче. Лише у 20 числах березня ми почали туди їздити. Але, знову таки, залишали у дворах машини, щоб їх не пошкодило, і перебіжками бігали фотографувати. Нам ще військові підказували, куди йти. Знімали, як люди жили у підвалах, готували на вулиці їсти, наслідки обстрілів”, – зазначає луганський фотограф.

Як і з війни у Луганську, так і з Сєвєродонецька у нього є знакові фото. Вони розкривають сенс того, що відбувалося у місті, та умовні пріоритети під час повномасштабного вторгнення.

“У театр привезли кілька тонн замороженої курятини. І я зняв зверху хол театру, де лежала ця курятина, яку фасували по пакетах і роздавали на вулиці як гуманітарку. Не стільки фото, скільки ситуація саме за себе говорить. Після роздачі у театр прилетіла міна. Біля нього загинула людина: калюжа крові, їй перебило ноги. Повз йшли чоловіки, які зірвали афішу нового спектаклю, і нею накрили тіло.

Сенс у тому, що це вже не культура, а просто життєві ситуації, ситуативні процеси”, – говорить Олексій.

Після деокупації фотограф планує повернутися у Сєвєродонецьк і з професійної точки зору. У планах - показати світу, яких змін зазнало місто.

“Треба зняти руйнування, які будуть на той момент у місті. Як протилежність, контраст – все, що росіяни зробили з Сєвєродонецьком: повісили прапори своєї недокраїни, плакати, рекламу, гасла, "криваву сову" на школу”, – зізнається фотокор.

За словами Олексія, у Луганську теж буде багато роботи після його звільнення. Навіть більше з урахуванням років окупації.

“У Луганську є що фотографувати. Хоч місто суттєво не змінилося, але своєю пропагандою вони багато накоїли. Перед тим, як все зносити, треба відзняти пам’ятники їхнім "визволителям", ті самі елементи роспропаганди. А потім це все знести, щоб і пам’яті не було”.

Говорячи про фото, зроблені під час російсько-української війни, Олексій Ковальов звернув увагу на відмінності. Два етапи війни: 2014 і 2022 рік. Чим же відрізняються світлини цих періодів?

“Роблячи фото у 2014 році, ніхто не розумів, що це буде настільки серйозно та масштабно. Так, конфлікт, так, декілька прильотів по місту, дірка в асфальті, розбиті вікна. Але думав, що все закінчиться, буде по-старому.

З 2022 року це максимально глобально: зачепило мільйони доль, сотні, тисячі людей загинуло, у багатьох вже не буде колишнього життя. Немає багатьох міст, про маленькі населені пункти взагалі мовчу.

Ця війна залишить рубець на покоління на нашій країні”, – коментує Ковальов.

З нагоди Дня журналіста, 6 червня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський нагородив фотографа Олексія Ковальова орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

“У мене дорога тільки одна - на Донбас - додому”

Олексій Ковальов через окупацію Сєвєродонецька вимушений був знову переселитися. На цей раз переїхав у Запоріжжя, де продовжив свою діяльність фотографа “Укрінформа”. Так само висвітлює усі сфери життя міста, його події та війну. 

Запоріжжя – третє місто, де луганський фотокор знімає війну та її наслідки. Досвід і зацікавленість в роботі допомагають з різних ракурсів закарбовувати у світлинах моменти, які є доленосними та емоційними. На запитання “Чи можна звикнути до війни, до жахливих кадрів, які доводиться знімати?”, Олексій відповів:

“Це робота. Почув щось – зібрався – поїхав. Лише коли відзняв і чекаєш чогось, то можна оцінити масштабність проблеми, придивитися до дрібниць, усвідомити. Головна мета – показати, як все було: деталі, загальні та крупні плани, емоції людей, щоб всі зрозуміли, що відбулося”.

Попри все Луганщина залишається для фотографа найріднішою. Він чекає деокупації територій і вже планує маршрут своїх поїздок.

“Мені цікава вся Луганщина. При поверненні, ймовірно, я її всю об’їду.

Слов'яносербськ, Ровеньки, Сорокине. Давно я там не був. Відзняти побут людей: що там взагалі за жесть відбувається. Відвідати маленькі міста та села, які вже напівмертві, покинуті шахти”, – каже Олексій.

Авторка: Юлія Канзеба

Джерело: ТРИБУН - ]]>https://tribun.com.ua/uk/105600-oleksij-kovaljov-fotograf-chii-svitlini-...]]>