"Ми захисники" - історія братів, які звільняли від рашистів Київщину та знищували ворога у Сєвєродонецьку, Бахмуті, Білогорівці, ...

"Нащадки будуть нами пишатися й мати волю", – історія братів-захисників із Вінниччини.

Олег Віннік – командир відділення, Арсентій Кривешко – командир взводу. Обоє – боронять Україну у складі Нацгвардії й називають себе братами. Вперше були мобілізовані 2014 року. У перші дні повномасштабного вторгнення вдруге прибули до військкомату. ]]>Про свій військовий шлях, втрату брата та дружбу захисники розповіли Суспільному.]]>

"Нас було троє: двоє рідних братів та наш кровний друг і брат, ще з 2014 року", – пояснює Арсентій, маючи на увазі свого рідного брата Олексія Кривешка. – У мене псевдо "Комбат", в Олега – "Зубр", в брата Олексія покійного – було "Садовнік". Нас називали ЗУ–брати, ЗУ – зенітна установка".

Олексій Кривешко був найстаршим із компанії та загинув 27 липня 2022 року, в день народження Арсентія. У той день, розповідає Олег, вони прикривали тактичні групи на лінії зіткнення по річці Сіверський Донець.

"Був масований авіаудар літаком СУ-4 і гелікоптером Ка-52. Загинув наш брат. Почали надавати медичну допомогу брату, був повторний авіаудар, нас поранили", – згадує Олег.

Нині Олегу – 35 років, Арсентію – 40, Олексію було 49 років. Старшого брата, за словами Олега, берегли до останнього, як і зовсім молодих оборонців.

"Ти розумієш: якщо зробиш хибний крок, покажеш невпевненість, то вони засумніваються. А їм всього по 20-22 роки. Можливо, хтось не вмів стріляти, хтось боявся вийти на позицію, здійснити прямий контакт по противнику, але вони заряджали, споряджали магазини, кулеметні стрічки", – каже Олег Віннік.

Скільки запеклих боїв довелося пройти, брати кажуть, що не рахують. Головна мотивація – звільнення рідної землі від ворога. Те, що побачили, звільняючи Київщину, досі перед очима.

"Найбільш боляче було бачити розстріляних цивільних. Вони розстрілювали всіх людей, які рухалися по дорозі. Коли ми заїхали, так люди і лежали", – каже Арсен.

Після звільнення Київщини брати вирушили на схід України. Були під Бахмутом, в Сєвєродонецьку, Серебрянці, Білогорівці, Федорівці, Васюківці. На всіх цих напрямках, кажуть оборонці, було чимало поранень, але про них розповідають із гумором.

"Були травми. В Олега дуже важкі були. З допомогою чиєїсь матері його "відчухали": пару годин – і був бойовий", – каже Арсентій Кривешко.

Днями хлопці отримали державні нагороди: медалі "За військову службу Україні". Загиблий брат Олексій таку ж отримав раніше, уже посмертно.

"Це, як стимул за пройдений шлях, пророблену роботу. Це спонукає, показує, що це гідно, гордо та мотивує", – каже Олег.

Нагородження захисників Олега та Арсена

Брати не сумніваються у перемозі України, бо у нас, кажуть, це в крові.

"Ми – незламні. У нас є сили. В чому сила? У правді. У нас в генах це. Ми захисники", – каже Арсен.

"Ми не зможемо відступити, ми дійдемо до переможного. Ми пишемо історію. Наші діти, правнуки будуть нами пишатися і будуть мати волю", – говорить Олег.

За матеріалом: Суспільне - ]]>https://suspilne.media/511349-nasadki-budut-nami-pisatisa-j-mati-volu-is...]]>